Мені 55 років. Живу з сім’єю у Снігурівці. Я приватний підприємець. До війни працювала на ринку. Зараз працюю кухаркою в організації Лікарі без кордонів.
Коли почалася війна, ми з рідними планували виїжджати, але донька не хотіла кидати роботу. Вона працювала в лікарні. Так ми всі й залишилися. А потім уже не було можливості залишити місто. Вісім місяців були в окупації. Увесь цей час не було світла.
На наше подвір’я прилетів снаряд. У будинку вилетіли вікна, сарай зруйнований, вулики побиті.
До окупації ми отримували гуманітарну допомогу. А від росіян не брали, бо вони вимагали особисті дані, щоб потім використати їх для референдуму.
Надіємося, що війна скоро закінчиться. Кожен день – це наближення до перемоги. Має бути тільки світле майбутнє для нового покоління. Ми робитимемо максимум для того, щоб усе було добре.
