Ми з чоловіком жили в місті Оріхів Запорізької області. Зранку 24 лютого нам зателефонувала родичка з Києва і крізь сльози розповіла про обстріли столиці. Ми ввімкнули телевізор і дізналися, що почалася війна. З нами жив мій батько. Йому було 89 років. Війна стала для нього великим потрясінням. Третього березня він помер. Ми ледь знайшли, де купити труну. Повезли його на кладовище на своєму автомобілі з причепом. 

Ми мешкали в тому районі, який росіяни найбільше обстрілювали. Щовечора ховалися в підвалі. Потім син умовив виїхати до Запоріжжя. Ми забрали з собою собачок.

Думали, що пересидимо кілька днів, а вже чотири місяці живемо тут. Родичі здають нам квартиру. Ми тіснимося в ній з кумами. Вони також виїхали, бо їхній будинок напівзруйнований. 

Я опанувала себе заради онуків. Вірю в нашу перемогу і в те, що ми повернемося додому.