Леусенко Владислав, учень 10 класу комунального закладу «Харківський ліцей №13 Харківської міської ради»
Вчитель, що надихнув на написання есе — Самофал Людмила Миколаївна
"1000 днів війни. Мій шлях"
Вже понад 1000 днів Україна живе в умовах війни. Цей період став випробуванням для кожного з нас, змусивши переосмислити багато речей у житті. Я хочу поділитися своєю історією, своїм шляхом через ці важкі часи.
З початком війни моє життя змінилося назавжди. Я пам’ятаю той день, коли ми з мамою і меншим братиком вирішили евакуюватися з рідного міста.
Це було важке рішення, але необхідне для нашої безпеки. Ми залишили все, що було нам дорогим, і вирушили в невідомість. Довгі два роки ми поневірялися на чужині, мама працювала прибиральницею, братик часто хворів, грошей не вистачало на найнеобхідніше, а я нічого не міг робити. Я вчився, читав, старався виходити на онлайн уроки, щоб отримати освіту і допомогти мамі. Але довго не змогли протриматися, повернулися додому, до рідного Харкова. Цей досвід навчив мене цінувати кожен момент життя і бути вдячним за те, що маю.
Протягом цих 1000 днів я бачив багато горя і страждань, але також і багато мужності та доброти.
Волонтерська діяльність стала для мене способом допомогти іншим і знайти сенс у цих важких часах. Я зустрів багато людей, які, незважаючи на всі труднощі, не втратили віри в краще майбутнє. І сьогодні я допомагаю волонтерам, ми плетемо маскувальні сітки, збираємо теплі речі для бійців.
Війна вплинула на моє навчання та стосунки з друзями. Багато моїх однокласників були змушені покинути свої домівки, і ми підтримували зв’язок через інтернет. Це допомогло нам залишатися разом і підтримувати одне одного, навіть на відстані.
Ці 1000 днів були наповнені різними емоціями: страхом, гнівом, смутком, але також і надією. Я навчився бути сильним і не здаватися, навіть коли здається, що все втрачено. Вірю, що одного дня мир повернеться в нашу країну, і ми зможемо знову жити в спокої та гармонії.