Найбільше важким було слухати звуки сирени, вибухи та покидати свій рідний дім. Тяжко взимку з однією сумкою виїжджати в невідомі міста, до невідомих людей, бо ми любимо своє місто, свою школу, своїх друзів. Спочатку тяжко було, бо не було речей, улюблених іграшок, які ми залишили вдома. Відразу, як виїхали, дитина почала втрачати зір. Вже близько року доглядають лікарі та лікують. Продукти знаходили завжди.

Мій тато з першого дня на війні. Коли він відправляв нас з мамою в евакуацію, то він вручив мені шеврон та наказав чекати його, він повернеться з перемогою. Я зберігаю його дома у скриньці, дивлюся на нього, та згадую татка.