Бичкова Анастасія, 1 курс, Кам'янець-Подільський фаховий медичний коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Штефанко Юлія Валентинівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - слово, яке стало для українців частиною реальності. З того моменту, як у лютому 2022 року Росія здійснила повномасштабне вторгнення. 1000 днів війни - це час, який перетворив спокійне життя на боротьбу за свободу, право на майбутнє. Кожен день цієї боротьби – це біль і втрати, але ми не здаємося! Нас «тримає» сила духу!

За ці 1000 днів, ми стали свідками того, як зруйновані міста і знищені домівки не змогли зламати волю українців. Сили оборони України стали символом відважності, і героїзму.

Воїни на передовій, волонтери, медики, звичайні громадяни, які підтримують наших захисників, це тисячі історій людської доброти, які ніколи не забудуться. Однак війна - це не тільки про автомати, бомби, і фронт. Це ще й про психологічну боротьбу. Сотні сімей були розділені, тисячі дітей залишились без батьків, мільйони змушені були покинути свої домівки в пошуках порятунку. Життя кожного з нас змінилося: багато хто втратив близьких, роботи, домівки, але не надію, хоча деякі вже втратили і її.

Моральний дух і віра в перемогу стали найважливішими якостями, які об’єднали людей в Україні. Ми всіма силами допомагаємо нашим захисникам.

На межі цих 1000 днів війни, кожен українець усвідомлює, що боротьба ще не завершена, війна продовжується, і кожен день наближає нас до перемоги. 1000 днів війни змінили Україну назавжди. Війна торкнулася й моєї сім’ї… Відколи Росія розпочала повномасштабне вторгнення, життя моїх рідних і близьких змінилося назавжди. Кожен день для нас - це боротьба надії й страху, розчаруванням і вірою в перемогу. 

Мій тато зараз на фронті. Він добре розуміє, що майбутнє нашої країни, зокрема й моє, залежить від тих, хто боронить нашу свободу.

Для мене він образ мужності та сили. І кожен його дзвінок – страх почути щось страшне, але й надія на його повернення з перемогою. Щоразу його голос твердий і впевнений, хоча ми знаємо, що і йому там дуже страшно. Він завжди говорить, що захищає мене, і це вселяє в мене віру, що все буде добре.

У 2022 році  й нашої родини торкнулась біда – мій дядько загинув на війні. Його смерть стала для нас важкою втратою. Він був людиною, яка завжди знаходила сили підбадьорити інших, простягав руку допомоги у найскладніших моментах. Я завжди пам’ятатиму, як він говорив, що захист України це його обовʼязок. Мій хрещений також був на війні від самого початку. Він був тією людиною, на яку я завжди могла покластися, і його смерть я пережила дуже тяжко. Він був справжнім героєм, і дуже хорошою людиною, яка віддавала себе іншим. 

Їхня смерть стали для мене болючим уроком про те, що війна це не просто новини та пусті балачки. Це живі люди, яких ми втрачаємо, це наші рідні, яких ми більше ніколи не побачимо, ми їх більше ніколи не обіймемо. Вони завжди житимуть в моєму серці, і я пам’ятатиму їх як героїв, завжди пишатимусь ними.

Ще один мій дядько також від початку війни на фронті. Він не припиняє боротися, навіть попри втрату свого брата. Для мене він є прикладом незламності. Щоразу, коли він приїжджає додому, я бачу як важко йому повертатися назад. Він завжди каже, що робить це заради нас, і заради нашого майбутнього. І я щиро вірю в те, що Україна переможе, поки є ті, хто захищає правду, мир для нас, і майбутніх поколінь – вона житиме! І кожен із цих 1000 днів залишиться в історії як приклад того, як одна маленька сильна нація змогла вистояти перед загрозою.