Зозуля Владислав, 1 курс, Фаховий коледж зв’язку та інформатизації Державного університету інтелектуальних технологій і зв’язку

Вчитель, що надихнув на написання есе - Борик Ірина Дмитрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Уже понад 1000 днів українці долають шлях боротьби, страждань та втрат. Війна змінила все - від великих міст до маленьких сіл, від усталених рутин до наших думок і мрій. Кожен із нас проживає цей час по-своєму, відкриваючи в собі сили, про які раніше навіть не підозрював. Щодня я чую новини, що відлунюють болем втрат, а водночас - відданістю тих, хто захищає наше право на життя.

Часом стає так складно, що хочеться закрити очі й уявити, що це лише кошмар, який ось-ось закінчиться. Але реальність повертає, змушуючи нас залишатися сильними й підтримувати одне одного.

Я пам'ятаю день, коли війна буквально увірвалась у наше життя. Це був ранок, такий самий, як і всі інші, але за кілька годин стало ясно, що тепер кожен із нас живе в іншій реальності. Перші хвилини були схожі на сон, але з кожною хвилиною приходило усвідомлення, що це не тимчасова перешкода, яку можна швидко подолати. Це випробування, яке визначить, ким ми є. Я завжди вважав себе сильною людиною, але цей досвід змусив мене відкрити в собі нові риси. Я навчився цінувати найпростіші речі - посмішки рідних, тишу вечора, дзвінок друга, з яким давно не спілкувався. І, хоч це дивно, війна відкрила мені й добру сторону людства.

Люди об'єднуються, допомагають одне одному. Я бачу, як ті, хто до цього був далеким, стають друзями, як сусіди перетворюються на справжню родину.

Ці події навчили мене ще однієї важливої істини: мир - це не просто слово. Це головна цінність, яку важко зберегти і неможливо купити. Кожен із нас тепер розуміє, що мир - це найбільша розкіш, яку ми можемо дарувати майбутнім поколінням. Я мрію про день, коли повернуться додому ті, хто зараз бореться за наше право жити. Я мрію про день, коли ми зможемо жити без страху, знову чути дзвінкий сміх у дворах, будувати нове життя без болю втрат. І я вірю, що цей день настане. Важливо не здаватися і берегти надію, бо саме вона веде нас уперед. Україна заслуговує на мир.

Ми всі заслуговуємо на спокій та впевненість у завтрашньому дні. Мій шлях - це шлях терпіння, надії та віри в краще. І я знаю, що наші мрії про мир неодмінно збудуться.