Бондар Софія, 9 клас, Комунальний заклад "Христофорівська гімназія" Лозуватської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Чех Лариса Володимирівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Я ніколи не забуду той день, коли почалася війна. Мені було 12 років. І в цей час я мріяла лише про нову кофтинку і те коли вийти погуляти з друзями. В один день моє життя перевернулося з ніг на голову. Я зрозуміла, що так як раніше, вже не буде. Цей четвер, 24 лютого 2022 р., назавжди залишився темною плямою в моїй пам’яті. Прокинулась від тривожного голосу мами, в цей момент я дізналась, що росія вторглася на територію нашої країни. В цей час вдома були лише ми з мамою. Моя старша сестра в цей час намагалась повернутись додому з навчання. Мій брат навчається у військовому інституті в Києві, і тому він зразу пішов обороняти нашу країну. Мій тато став військовим ще в 2014 р. Тому після початку повномасштабного вторгнення поїхав на гарячі точки.

З початком війни я майже не бачила свого тата, він майже не приїжджав додому, а в один момент він перестав виходити на зв’язок. Мені не розповідали чому так.

Згодом я дізналась, що він отримав контузію. Він не пам’ятав не тільки сім’ю, навіть хто він такий. В цей час він пам’ятав лише момент отримання контузії. В моїй пам’яті погано зберігся цей період. Через декілька днів після початку війни до нас в село повернулась моя подруга. Вона допомагала раніше, і зараз, допомагає відволіктись від переживань.

З весь час війни я дуже подорослішала, особливо змінилось моє мислення та сприймання світу.

Я вдячна Богу за те, що з моїми близькими все добре. Я вірю що війна закінчиться найближчим часом нашою перемогою. І ми спробуємо жити, як раніше… Хоча це так важко…