Ми почули рано-вранці, що десь сильно бахає, потім колега зателефонувала з Корабельного району і сказала, що пролетіли літаки й бомбили. Ми на роботу приїхали і ще не вірили, що таке може бути. Ми сиділи в Лимані, поки не почали сильно бомбити. 

Бомбили нас сильно, ми сиділи в підвалах. Виїжджали, потім повернулися. Був приліт у нас перед домом – вікна вилетіли, дах побило, дуже страшно було.

Виїхали, коли у нас перед домом касета упала. Виїжджати було не дуже важко, на душі було дуже важко. Я багато плакала, прощалася з батьками і не знала, чи побачимося, дім було важко покидати.

Ми недовго відсутні були, вже повернулися. Проживаю сама з сином, син навчався в технікумі онлайн. Зараз я знайшла нову роботу на державній службі. 

Приємно було, коли люди об’єдналися, допомагали один одному, друзі і знайомі допомагали, підтримували. Допомогли нам виїхати. Потім ми проживали на території села, нас ніхто не кинув, привозили допомогу, продукти. Ми дякуємо усім, хто нас підтримав. Голодні ми точно не були.

У нас і зараз ще періодично бахає. Маємо одне бажання – перемога і мирне небо. Мріємо зустрітися з рідними.