Ми з Пологівського району, зараз живемо в Запоріжжі. У нашому будинку вікна побиті. Жінка - інвалід другої групи. Їй 77 років, а мені – 79.

Як почали обстрілювати нас, то побили і вікна, і все інше, тому нам прийшлося виїжджати. А що ж залишалося робити, якщо в нас снаряди над головою летіли? Там збожеволіти можна було. Ми кинули все і сюди приїхали з двома сумочками. І більше нічого в нас немає.

Вже рік, як нашим сусідам прилетів снаряд у хату. Дівчину поранило. І десь через тиждень після того ми поїхали. Там жити вже неможливо було. 

Те, що кружляють літаки, вибухають будинки. Там збожеволіти можна. Одна хата зруйнована, біля неї - друга. Вікна у всіх побиті. Снаряди літають над головою. Хіба можна було там витримати? Наша нервова система вже не витримувала тієї біганини в підвал та з підвалу. У мене мене жінка інвалід, вона не ходить. Ми вже не могли спускатися в підвал. Треба було тікати. 

Я приїхав додому, а в мене машину забрали, холодильник. Покрали все. Одне розчарування. Лишилася квартира без нічого. Ми б хоч сьогодні поїхали додому, поставили вікна і жили б у своєму помешканні. Але ж у нас все розграбовано й побито. Куди нам повертатися? Що нам робити – старикам, яким по 80 років? Хто нам чим допоможе?