Спочатку - переїзд, зруйноване житло, невідомість, що з нами буде далі, відсутність перспектив щодо роботи. Зараз - чоловік на фронті, зйомна хата, тимчасова робота і та ж сама невідомість, але вже зі страхом за чоловіка.

Я спала. О 7:30 мені зателефонував чоловік із роботи і сказав, що почалась війна. Я спочатку не повірила, почала дивитися новини, потім збирала речі першої необхідності, документи та розбудила дитину. Незабаром у нашому місті пролунав вибух. Пізніше стало відомо, що загинули люди.

- Віка, вставай, почалась война! - Вона була в шоці, але одразу повірила, бо до цього бачила новини у тік-тоці.

Ми збирали речі під вибухи і тікали в передпокій щоразу, коли чули, що летить винищувач. В нашому домі залишився осколок від того, що прилетіло - він всмажився в диван дитини.

Після переїзду дитині було важко знайти друзів. Майже все літо 2022 року вона просиділа вдома в місті переміщення. Лише після того, як я вмовила її зробити перший крок і написати в спеціальну групу для пошуку друзів, вона знайшла подружку, і з часом усе налагодилось.

Зараз у нас з дитиною постійний страх і переживання за чоловіка.

Спочатку, коли ми перемістилися, ми навіть не думали про гуманітарну допомогу і не розраховували на неї. Але в місті виявилось багато добрих людей, які самі пропонували допомогу. Потім підключилися фонди. Тут гріх жалітись - у цьому плані все добре.