Війна змінила наше життя на до і після. Спочатку два дні сиділи в підвалі в Ізюмі під обстрілами, потім два тижні перебували в селі Ізюмського району. Увесь цей час ми чули, як руйнують наше рідне місто. Кожної ночі повз нашу хату літали літаки, які скидали бомби на сусідні села.

Після цього жаху ми переїхали в м. Лозова, але пробули там недовго. Уже наступного дня неподалік від нас вдарила ракета, а звукова хвиля вибила вікна.

Той день був жахливим. Зранку ми прокинулись від вибухів, що лунали десь далеко. Увімкнули новини і зрозуміли, що почалась війна. Ми всі дізналися про це разом. Дитина, як і ми, була у великому шоці і не знала, як реагувати. Син плакав майже весь день, а ввечері в нього піднявся тиск.

Кожен день війни був страшним. Але найжахливішим став день, коли почали обстрілювати Ізюм. Ми сиділи в підвалі і чули, як авіабомби нищать місто. Наступного дня почались обстріли з градів.

Усі ми стикнулися з психологічними проблемами - істериками, депресіями, нерозумінням, що робити далі. Але ми намагаємось прийняти наше скрутне становище і жити далі.

На початку війни критично не вистачало їжі та питної води. Ми збиралися з сусідами і ділилися тим, що мали.

Кожна річ нагадує нам наше минуле життя. Ми не готові віддавати ці речі, бо вони дуже для нас дорогі.