«Війна – це найстрашніший злочин проти людства»

Альтемірова Лукерія Романівна, 14 років, Височанський ліцей № 2, смт. Високий

Есе «Один день»

У дитячому віці ти не часто замислюєшся про серйозні речі. Але це навіть добре, адже саме в дитинстві найсильніше відчуваються почуття свободи і безтурботності, які ні в якому разі не повинно знищувати почуття страху.

До когось усвідомлення серйозності та складності життя приходить дуже рано, а до когось навпаки — пізно. Найчастіше, це підлітковий період, коли дитину вже починають турбувати думки про доросле і самостійне життя, про те, ким їй бути і чим займатися. Тоді приходить і розуміння, що вибір може мати  дуже серйозні наслідки.

На жаль, ми живемо у світі, в якому багато дітей змушені дуже рано дорослішати і дуже рано перед ними постають настільки складні питання, відповіді на які не завжди можуть знайти навіть дорослі, зрілі люди. Погодьтеся, війна — це зовсім не те, про що слід думати дітям.

Та й дорослим теж. Але люди самі підштовхують один одного до таких роздумів. І мало хто думає про те, що конфлікти дорослих зачіпають дітей.

Я не часто думала та думаю про війну, але багато часу не потрібно, щоб зрозуміти, що такі дії дуже рідко призводять до чогось гарного.

Почався збройний конфлікт, коли мені було вісім років, я жила (і живу зараз) в Харківській області, тому це не дуже сильно зачепило мене та мою сім'ю. Хоч я і знала про війну, але не сильно замислювалася про це, та й особливо багато про неї мені не розповідали, а новинами в силу віку я не цікавилася.

Якщо чесно, я не пам'ятаю конкретного дня, коли до мене прийшло усвідомлення, що поруч зі мною відбуваються такі страшні речі, але поступово я починала розуміти, що все не так просто.

Можливо, на даний момент саме це есе змусило мене всерйоз замислитися над війною в країні і усвідомити те, що відбувається за декілька кілометрів від мого будинку, де мені так тепло і затишно, де поряд зі мною рідні і дорогі мені люди.

А що відбувається там? Як живуть там люди? Про що вони думають, коли ввечері лягають спати?

Я переконана, що війна – це найстрашніший злочин проти людства. Я вважаю, що війна – це неправильно, люди не повинні ризикувати своїми життями кожен день, щоб це все одно ні до чого не призвело.

Вже котрий рік йде війна, але я не впевнена, що за цей час ми домоглися чогось по-справжньому значущого. Люди досі так само гинуть, залишаються каліками на все життя, живуть зі страхом і продовжують боротися. Звичайно, частково, не мені судити, що правильно, а що — ні, але я відчуваю, що війна — це не той спосіб, яким люди повинні вирішувати проблеми.

Хто знає, може, ми б досягли набагато більшого, якби в цей час йшов не ще один даремний бій, а рішення проблеми більш гуманним способом, чи хоча б відбувався пошук цього способу.

Якщо за стільки років люди майже нічого не добилися війною, то чи не означає це, що прийшов час змінювати тактику?

Я розумію, що все не так просто, і результат подій однаково залежить від вибору двох сторін, але все одно дуже не хочеться вірити, що за стільки років ми не змогли знайти рішення краще, ніж зброя.