Хобел Анна, 10 клас, Корюківський ліцей № 1 Корюківської міської ради Чернігівської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бабинець Олена Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Четвер – початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Я була налякана, розгублена і не до кінця вірила, що таке може статися. Перше, що я спитала у тата: «Мені потрібно йти до школи? - а вже потім додала: - Іде війна?» Серце впало в п’яти, коли почула: «Так».

Упродовж декількох тижнів я намагалася відволіктися відеоіграми або ж переглядом соціальних мереж. І почала помічати, що я підписана або переглядаю відео російських блогерів. Часто чула, що вони не причетні до цього, їм шкода або взагалі мовчали. Тому поступово я відмовлялася від них та їхніх наративів, хоч це було нелегко.

Коли їхня мова, культура та пропаганда просочувались до мене за допомогою інтернету, я зрозуміла, наскільки важливо фільтрувати свій інфопростір. Соцмережі найкраще поширюють пропаганду, яка може бути як корисною, так і шкідливою.

Але завдання ворога: сфальсифіковувати новини, дезорієнтувати нас під час війни, щоб люди не усвідомлювали своєї відповідальності в ній, не підтримували українську армію, активістів, волонтерів, не розголошували іншим країнам ті жахіття, які вони творять на наших територіях, налякати фейковими помітками на будинках, розповідати та показувати, як вони бажають звільнити простий люд від бандерівців і хохлів, аби ми почали вірити кожному їх слову.

Мене це не задовільняло, тому перше, від чого я відмовилась – пісні. Було і є бридко чути їхню мову, якою постійно брешуть.

Найчастіше це відображається у їхньому ставленні до початку створення нашої історії. Вони вважають себе «старшим братом» і присвоюють історію Київської Русі собі, аргументуючи тим, що спочатку була вона, потім Новгородська Русь, а згодом Московська Русь, і тому вони її попередники. Так само від Московії до Російської імперіїї, але зі зміною назви держави однієї на іншу, ви не отримаєте її багаторічну історію та культуру. Взагалі багато хто вважає, що Україну створив Ленін, і перша українська столиця – це  Харків. У найпопулярнішій енциклопедії «Вікіпедія», де ми найчастіше отримуємо першочергову інформацію про особу, то можемо побачити, як зросійщували українські прізвища на російський лад та змінювали національність. Наприклад, відомий спортсмен Іван Піддубний став Поддубним або Євген Гребінка – Гребьонкіним. Каземир Малевич, Микола Гоголь, Іван Айвазовський, Ілля Ріпин – люди, у яких вкрали походження і низку творчих робіт.

Я щиро вдячна інформативним розборам їх особистості та спадку українським блогерам, які допомагають мені зануритися в нашу історію та поглибити власні знання.

Також через шовіністичні пісні, прислів’я, оповідання та романи активно поширюється російська культура, традиції, приниження певних народів, об’єктивизація жінок, створення ностальгії та возвеличення СРСР, коли люди були “прості” та “чесні”. Їхній контент замилює нам очі, щоб ми повірили в те, чого ніколи не було, аби потонули в ріках брехні і забули цінність власного народу, який ніколи не зупинявся перед обличчям ворога. Складно критично сприймати інформацію, коли вона ллється з усіх боків, і нерідко від самих українців.

Тому я намагаюсь відгородити себе, по-перше, від людей, для яких мир не є найвищою цінністю суспільства. По-друге, від тих, кому байдуже на майбутнє нашої неньки.

Відмовитися від російського контенту було нелегко для мене. Раніше я слідкувала за їх інфлюенсерами та обожнювала телесеріали, а зараз почала помічати, наскільки кровожерливими є їх бажання та зазіхання на інші країни чи народи. Із відмовою споживати імперський контент, вмінням критично мислити і сприймати різні точки зору я зрозуміла, наскільки важливим є мир у моїй країні, у моєму серці й у всьому світі. Разом ми зможемо цього досягти!