Гай Людмила, вчитель, ліцей №15 Павлоградської міської ради

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна. Виснажлива. Істерична. Ймовірна. Ненависна. Антилюдяна.

Навіщо її притягли на мою українську землю? Навіщо вона поглинає своєю темрявою мрії, спогади, людей, життя? Немов чорний косар, гострим смертоносним серпом вижинає життя молодих і старих, зрілих і юних, хоробрих і тендітних людей. За що?

День. Сирена. Тривога. Погляд у блакитне небо. Відчуття страху щемко хапає за руку і тягне на пошуки укриття… Живемо далі. Десь поруч звуки голубів: воркують, перегукуються, стихають і летять туди, звідки на голову людям падає залізо сусідньої держави-нелюда.

Надії на те, що її мешканці не хочуть війни, немає. Надії на Бога, який споглядає пекло на землі і не спиняє, стає все менше, але ще є.

Боже, до тебе всі молитви…, прости за зневіру. Великий світ, чисельний та інтелігентний, завмер і теж очікує. Але чекати порятунку від бездушних не варто. Треба сподіватись на себе.

Ніч. Сирена знову. Шахед. Набридливий звук. Він ніби в’їдливий комар, який шукає де б напитись свіжої людської крові…

Тут, за кілька десятків кілометрів від лінії бойових дій,  між м’яким ліжком і стінами в коридорі не приходиться обирати. Швидко шукаєш теплу долоньку сонного сина і, намагаючись не передати страх, легенько тягнеш за собою.

- Ти ж не боїшся, мамо?

Погляд сірих очей заглядає далеко в душу.

- Ні, мій хлопчику, ти ж поряд. Вдвох не страшно…

І тут усвідомлюєш, що ти не маєш права боятись, киснути і жаліти. Ти відповідальна не тільки за себе. Ось тут, біля тебе, сидить твій порятунок, твоя надія, твоє життя і майбутнє. Притулившись обличчям до русої голівки, дякуєш всесвіту за те, що він поруч.

Я не одна. У кожної матері є найдорожче – діти. І хай там як, але вони не дають нам можливості бути слабкими.  У той час, коли чоловіки боронять рідну землю, титанічними зусиллями тримаючи небо над нами, ми захищаємо тил. Кожну ніч, ранок, день, огортаючи турботами та молитвами дітей – своїх і  чужих – ми теж рятуємо свою Україну. Бо діти – то наше майбутнє, майбутнє нації, культури, людства в цілому. І саме обов’язок нас, дорослих -  зробити все можливе, щоб захистити їх від війни, насилля, страху і внутрішнього руйнування.

Відбій. Зі сходу настає новий день… Хай згине зло. Йому не місце поруч з нами. Обіймаю сина, пригортаю до себе. Ти – мій порятунок, моя надія, підтримка і віра у життя.