Ми з Лебедина. Мені 63 роки, чоловіку - 65.
Почали стріляти у нас. Чоловік встав, і тут як стрельнуло – він упав і став сліпий. Наш син служить, і тут біля нас діти: три доньки, онуки. Я вся на нервах, і чоловік сліпий. Я нікуди не виїздила – куди там...
Роботи колись не було, а зараз - зовсім труднощі. Чоловік сліпий, я неробоча. Утримують нас тільки діти.
Шокувала оця війна проклята. Син - на війні. Не знаю, живий чи ні.
Бог один знає, коли ця війна скінчиться. Хлопці гинуть, сплять там у землянках. Нехай Бог їм допомагає, щоб швидше ця війна проклята закінчилася. А потім буде все добре, і вся Україна буде вільна.
