Ми з 2014 року поїхали з Донецька. Дитині тоді було два роки. І з того моменту ми - переселенці. Нашу хату обстріляли «Градами», і ми виїхали у Сумську область. Але нас і тут дістали.
Перший день запам’ятався сльозами. Ми прокинулися о п’ятій ранку, підняли дитину, зібрали речі і чекали. Не знали, що буде.
Десь перші два місяці було дуже тяжко, всі магазини зачинилися. Рятували люди, в яких був свій бізнес: вони пекли хліб. А так - дуже важко було.
Син дуже погано спав. Як тільки машина проїде, чи дощ – він плакав і біг до нас.
Мене все шокувало. Ми не думали, що це другий раз повториться за життя. Президент Зеленський мене дуже вразив. Повага до нього зросла в рази: як він бореться, як просить допомоги. А військові - взагалі номер один.
Я вже дочекатися не можу, коли помре президент росії. Я думаю, тільки так війна може закінчитись, бо він не заспокоїться. Я не бачу майбутнього, поки йде війна.
