У нас у селищі розбито будинки, лікарні та підприємства, заміновано поля. Поруч проходить Світлодарська дуга. Ночами стріляють ще сильніше, ніж удень, скло тремтить. Від гучних вибухів навіть дорослі не можуть заснути, що вже казати про дітей.

Моєму синові засинати допомагають улюблені іграшки. Сашко весь час вдома, нікуди його не випускаю.

Я єдина доросла у своїй родині. Сама купила дітям нові меблі, одяг, іграшки. Але це ще до війни, коли наше підприємство стабільно працювало. А тепер свиноферма розташована прямо на лінії вогню. І як жити далі, я не знаю.

Комплекс зачиняють через війну. Він кілька разів потрапляв під обстріл. Поля навколо заміновані, резервуар з відходами переповнений. Ми, працівники підприємства, уже отримали повідомлення про звільнення. Разом зі мною без роботи залишаться осіб 700, це велика частина Новолуганського.

Мені доводиться виїжджати на заробітки, залишаючи вдома на прабабусю сина Дениска, якому лише півтора року.