У перший день війни я плакала. Мені було страшно за дітей. Я - багатодітна мати. Почались обстріли. Коли не було продуктів, нам видавали гуманітарну допомогу. Я вирішила виїжджати. Дорога тривала добу. Це моїй родині далось тяжко. Наймолодшому сину тоді не було і року. Я забрала і двох котів - не змогла їх покинути. Зараз з родиною живу в Запорізькій області. Від війни відволікаю дітей прогулянками. Дуже хочеться, щоб було краще у майбутньому. Я хвилююсь за дітей, бо вони зараз нічого не бачать. Їм потрібне навчання та нормальне дитинство.