Любов Валеріївна вивела маму подалі від обстрілів, але їм обом дуже хочеться додому

Ми жили в Дніпропетровській області, а з початком війни виїхали у Верховину. Я поїхала через маму - їй 73 роки, і вона після інсульту не могла сирени переносити.

В перший день війни у мене була температура під 40, я навіть події того дня не дуже пам’ятаю, бо дуже хворіла.

Бомбили поруч. Це було найстрашніше, ночі пережити було страшно.

Ми виїхали в серпні звідти, вже ажіотажу не було. Виїхали я і мама, брат залишився вдома. Все було добре, добре доїхали. Мамі тільки в горах було тяжко, тиск - 220, але лікарі надали допомогу. 

Від стресу я приймала ліки, а ще природу люблю, квіти люблю. Та й тут, звісно, спокійніше - подалі від вибухів.

У Верховині знайомі наші живуть, тому ми сюди і поїхали. Ми безкоштовно в них жили, і зараз живемо. Повертатися будемо найближчим часом, бо мама дуже додому хоче. Тут-то воно добре, але вдома краще.

Я думаю, війна скінчиться ще не скоро. Хотілося б, звісно, щоб швидше. Але судячи з того, що я бачу і чую, то думаю, що не скоро.

Хочеться, щоб все було добре: щоб всі повернулися додому, щоб були перспективи і робота була.