Райгородок обстрілюють з першого дня війни. Три місяці я прожила в погребі. Під час обстрілу вікна в будинку повилітали. Відтоді боюсь, аби снаряд не влучив в будинок та не зруйнував його.

Покидати рідний будинок я не хочу, бо прижила тут все життя.

Здоров’я у мене і у чоловіка погіршилось, але допомогти собі не можемо, бо пенсії на ліки не вистачає.

Від поганих думок я рятуюсь роботою на городі, бо мені дуже самотньо. Діти та онуки виїхали з міста. Я дуже за ними сумую, тож чекаю завершення війни. Хочу миру.