Панасюк Віталіна, учениця 10 класу Ліцею №13 «Успіх» Полтавської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Боцула Ольга Михайлівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Кожна людина обирає в житті свій шлях: де вчитися, з ким дружити, яку професію здобувати, де працювати. У кожного з нас є вибір. Ніхто не вправі впливати на життєві рішення людей та перешкоджати їм. Але ж як так сталося, що сусідня країна намагається вказувати Україні, яким шляхом їй іти?

«Коли шляхи різні, разом планів не будують», - говорив великий Конфуцій. Адже всі повинні дотримуватися правил добросусідства між країнами.

Що спонукало росію вороже ставитися до Українського народу? Це українофобія чи споконвічна ненависть «кацапа» до «хохла»? Може, це заздрість чи відновлення великої імперії? І чому росія вирішує усі питання шляхом війни, а не мирним діалогом? Невже союзне минуле моєї країни у складі братніх республік стало на заваді її майбутнього?

Однак путіну зовсім не відомі поняття дипломатії. «Порушення прав людини, вбивства, які скоюються представниками армії росії проти населення іншої держави, означають, що «така країна не може бути серед цивілізованих держав», - доречно підкреслив голова ОБСЄ Збігнєв Рау.

Не думала, що у свої 16 років швидко подорослішаю, цікавитимуся політикою, читатиму «дорослі» новини…

Раніше було важко уявити, що в сучасному житті можна розв’язати таку підступну війну.

Здавалося, історії прабабусі про Другу світову – далеке минуле, яке не повториться у 21 столітті. Та не так сталося. В. Зеленський говорив, що путін розпочав війну, адже хоче нав'язати світові свої правила. Не розумію, чому Україна вкотре змушена відстоювати свою незалежність?! Чому раніше братній народ перешкоджає нам бути вільною країною у світовому суспільстві?

Це тому, що ми слабкі чи сильні?! Я переконана – Ми Сильні! Наші пращури споконвіків боронили свободу, право називатися Українцями. Мужні козаки, розсікаючи шаблями, на баских конях брали неприступні фортеці, проганяли ворогів із рідної землі. Сила козацького духу об’єднує нас здавна.

Війна змінила усіх. Ми відчули на собі «турботу великого брата», і ріки крові полилися нашою землею. Від мого безтурботного дитячого світу не лишилося і сліду. Географію своєї країни вивчаю за картою бойових дій та звільнених територій від ворога. Розумію, який складний шлях доводиться долати нашим Воїнам.

Усе для того, щоб я, тисячі інших українських дітей мали майбутнє вільної людини та обирали власний шлях у житті. За це я не перестаю Їм дякувати і молюся, аби ворожі російські кулі оминали Їх.

Ця підступна війна оголила все моє єство, знімаючи з мене, мов лусочки з цибулі, толерантність до російської мови, повсюдного суржику. Тепер мені боляче, аж до крику, від усього, що іде врозріз із  українським. Це наче голки під нігті… Бо я – Українка!  Бо в цьому краї –  глибоке коріння моїх пращурів і я, як відгомін минулих поколінь, наповнююсь їхньою силою, любов’ю до рідної землі, мови і традицій свого народу.

Козацький дух свободи прокидається в мені, коли чую несправедливість і погрози на адресу України. Мені стискають горло божевільні українофобські вислови про нацистів у нашій країні, заклики нищити наш народ, існування колаборантів.

Вслухаючись у божевільні, безглузді слова росіян, усвідомлюю, чому іде війна – вони нас бояться. Адже знають, що ми кращі, успішні, дружні, йдемо правильним шляхом і за нами велике щасливе майбутнє. Вони ж такими ніколи не стануть, тому що живуть у постійному страху до своєї влади.

І щоб не визнавати цієї істини, їм простіше знищувати наш народ, ніж самим розвиватися.

Як би ворог не старався, йому не вдасться нас подолати. Він ніколи не зрозуміє: Українці помирають для того, аби пізніше жити вільно, а росіяни — щоб навіки зруйнувати своє майбутнє. Небо із сонцем повторять кольори нашого стягу незламної Країни, яка відвоює собі шлях у життя! Перефразовуючи слова українського поета Павла Тичини, констатую: «Ми єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була!»