Мені 45 років, мешкаю я в місті Дружківці, працюю в дитячому садочку. Я нікуди поки що не виїжджала. У нас тут є свої нюанси. 

24 лютого спали ми мирно і прокинулися від вибухів. Не зрозуміли, що відбувається. Весь цей процес шокував: вибухів, розрухи, смерті. Не було пів року газу, води не було. Важко було, але ми впоралися.

Важко, звичайно, жити під час війни. Родичі роз’їхались. Від стресу спасають повсякденні справи, діти, робота, навчання. 

Думаю, що скоро війна закінчиться, хоча не від нас це залежить. Перш за все, хочеться мирного майбутнього, щоб позбутись цього страху. А буде мир – буде і життя продовжуватися.