Снитюк Дмитро, 1 курс, відокремлений структурний підрозділ “Фаховий коледж технологій бізнесу  та права ВНУ імені Лесі Українки”

Вчитель, що надихнув на написання — Войтюк Юлія Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року розгорілася найбільша з часів Другої світової війна. Вона дала нам можливість зрозуміти важливість миру і злагоди між людьми.

В той час, коли розпочалась війна, я був звичайним учнем. Навчався в 7 класі. Я і мої однокласники не вірили, що у XXI столітті у Європі може розпочатись така масштабна війна.

У свій перший день повномасштабної війни я прокинувся, як і більшість українців, від гучних вибухів. З початку я не розумів, що відбувається, допоки до мене не зателефонувала матір, яка в той час була на роботі. Вона розповіла про те, що розпочалась війна. Багато людей виїхало за кордон в інші країни. Я вирішив залишитись в Україні. Для мене це було принципово. Наразі я також проти виїзду з країни.

Люди, які залишились, почали гуртуватись для підтримки армії. Жителі нашого будинку збирали медикаменти, плели сітки для військових і робили окопні свічки.

Мої батько і брат - військові. Вони з першого дня повномасштабної війни воюють і захищають нас і свою державу. Мій брат, наприклад, з перших днів війни захищав країну на Київському напрямку. Потім воював на різних напрямках. І до сьогодні він продовжує відстоювати нашу незалежність. Їхня боротьба і стала основною причиною мого небажання, навіть тимчасового, виїзду в інші держави.

Школа, у якій я навчався, почала активно займатися волонтерством. Там проводились регулярні благодійні ярмарки та збори коштів, на які закуповували обладнання для 100-ої окремої бригади територіальної оборони. Також у школі збиралися продуктові набори для армії. Саме у цій бригаді служить мій батько. Коледж, у якому я навчаюся наразі, також займається волонтерством. Я цьому щиро радий. Тому що я вважаю, що навіть живучи далеко на заході країни, можна допомагати нашим військам і разом наближати перемогу і мир в Україні.

Початок війни згуртував український народ разом йти до перемоги, разом захищати нашу спільну Україну. Весь світ дізнався про українців, як про націю, яку неможливо легко здолати. Це було доведено як у згуртованості нашого суспільства, так і в успішних бойових діях, які провели наші війська, захищаючи нашу землю від загарбників. І навіть зараз, через майже 3 роки війни, народ все ще здебільшого згуртований і готовий йти до перемоги.

Але попри це все, навіть на початку війни мені не було так сумно і страшно як зараз. Практично щодня я бачу і чую колону автомобілів з прапорами, які везуть наших полеглих військових. І майже щодня я думаю, чи можна було б якось обійтись без цих смертей. Роздумую над великою несправедливістю, яка відбулася. Через забаганки невеликої кількості людей, розпочалась війна, яка забрала життя і домівки у сотень тисяч людей.

Повномасштабна війна дала нам зрозуміти цінність людського життя. Вона підкреслила важливість миру як головної цінності будь-якого суспільства. Ця війна стала важливим уроком для всіх нас. Я надіюсь, вона навчила бути всіх українців відповідальними, толерантними і чесними по відношенню до інших людей. Тому що, на мою думку, це головне що має відрізняти нас від окупантів. Ми зобов’язані показати і довести всьому світові те, що Україна - нація миролюбних і щирих людей. Саме це, я вважаю, зможе допомогти нам інтегруватися у західний світ.

Отже, мир, на мою думку - це найкращий час для розвитку технологій, економіки, держави і суспільства загалом. Нам потрібно цінувати його. І всіма силами намагатися досягти справедливий і чесний мир.