Макуха Євгенія, 14 років, Новоселівський Перший НВК, с. Новоселівка Перша
Одного разу, в далекому 2014 році, я прокинулася від дивних звуків. Спочатку здалося, що це грім, просто змінюється погода. Але то був не грім. То були звуки обстрілів.
Зараз це звичайна справа – побачити військових зі зброєю, танк, почути постріли. Та тоді мене полонив страх. Я не розуміла, що відбувалось, чому всі збирали речі та їх очі наповнювалися сльозами, чому ми побігли до погріба, де було сиро, холодно? Чому гудить земля і чути постріли над головою? Повне освідомлення війни прийшло не одразу, а трохи пізніше, бо спочатку ніхто нічого не зрозумів.
Війна прийшла до нас несподівано, і вже протягом 7 років ми змушені терпіти її.
Мир – це дуже важливо, завжди і всюди, бо через сутички повинні страждати невинні люди і їх сім’ї. Війна… Таке страшне слово. З найгіршими наслідками. Вона вбиває і нещадно знищує все на своєму шляху. Мир потрібен. І ми його чекаємо…
Здається мені, що без цього правила було б жити набагато легше, бути впевненим, що все буде добре і завтра, і післязавтра. Для мене війна назавжди залишиться у моїй пам’яті – нагадування і гострий біль тих страшних часів. Війна нам не потрібна. Страх. Біль. Ненависть, навіщо це? Нам потрібен мир. Тиша і спокій. І впевненість в тому, що це більше ніколи не повториться. Ніколи. Невже я багато прошу…?
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.