Шуляк Анастасія, 9 клас, Школа І-ІІІ ступенів №300 Деснянського району міста Києва
Вчитель, що надихнув на написання есе — Богайчук Тетяна Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни... Здається, що це лише цифра, але за нею стоять життя, долі, біль і надія мільйонів людей. Тисяча днів війни — це більше, ніж просто час. Це величезний проміжок історії, який назавжди змінив обличчя України і кожного з нас. Це тисяча днів боротьби за свою країну, за майбутнє своїх дітей. Для мене ці дні стали справжнім випробуванням.

Війна позбавила багатьох дому, безпеки, спокою, але водночас навчила нас цінувати те, що було непомітним до цього: прості моменти щастя, підтримку оточуючих і силу єдності.

Перші дні війни залишилися в моїй памʼяті як моторошна мить, коли здавалося, що зупинився світ. У повітрі нависла незвична тиша, порушена сиренами повітряної тривоги та новинами про бомбардування. Я не могла повірити, що те, що колись здавалося далекою загрозою, стало жорстокою реальністю. Спершу було важко прийняти думку, що війна — це не короткочасний кошмар, а нова реальність, до якої потрібно пристосовуватися.

Мій перший день війни почався з того, що я прокинулася від звуків вибухів за вікном. Перша думка, яка промайнула в голові, була про безпеку моєї родини. Потрібно було діяти швидко. Це був початок шляху, коли кожен новий день приносив нові виклики.

Переміщення і адаптація.
Один із найскладніших моментів — рішення залишити свій дім. Але покинути рідне місто було важко. Вдома залишилися друзі, знайомі місця, спогади про минулі щасливі часи. Відчуття втрати і невпевненості, страх — що далі? Це були почуття, які паралізували все тіло.

Спочатку здавалося, що життя розбилося на дрібні уламки, які неможливо зібрати назад. Потім прийшло розуміння, що життя поділилося на ДО та ПІСЛЯ. Проте війна дала мені розуміння, що людина здатна адаптуватися до найважчих умов. Головне — не втратити внутрішню силу і віру в те, що колись усе налагодиться. Ця мить — лише певний момент мого життя. А воно продовжується. І все колись буде добре.

Ці 1000 днів війни принесли мені не лише страх і тривогу, а й втрати, які важко пережити.

Коли ти чуєш про загибель близьких або друзів — це залишає глибокий слід у серці. Я втратила одну дорогу мені людину. З кожною втратою серце стискалося від болю. Біль став частиною щоденного життя.

Проте змінилися мої внутрішні цінності: я почала більше цінувати кожну мить життя, кожен день, коли моя родина в безпеці. Ці 1000 днів навчили мене, що справжнє багатство не вимірюється матеріальними речами, а людьми, які є поруч із тобою.