У Сергія двоє маленьких дітей. Він вивіз їх з Харкова ще у перші дні війни. Але малеча хоче додому і не розуміє, чому повертатись не можна

Ми з Харкова. На початок війни були вдома. Я не спав, почув вибухи. У нас двоє маленьких дітей (два та чотири роки), тож ми одразу виїхали. Три дні ми їхали до Закарпаття. Дуже важка дорога: було холодно, машина не опалювалась, величезні затори на дорогах. Особливо важко було дітям.

Мене шокували новини. Ми жили мирним життям, а тут - обстріли, війна.

Люди пішли купувати воду - прилетів «Град» і вбив дев’ять чи десять чоловік. Багато крові, баклажки ці розкидані, люди лежать. Звичайно, це шок.

В нашій родині відносини стали тепліші. Ми тепер більше бережемо один одного, адже знаємо: головне – що ми є один в одного. Є певні труднощі. Складно пояснити дитині, чому ми не повертаємось додому, чому падають бомби. Сподіваємось, що скоро все це закінчиться.

Зараз ми в Охтирці. Постійної роботи в нас с дружиною немає. Інколи трапляються підробітки. До того ж, з двома малими дітьми без допомоги батьків чи садочка ми мало що можемо. З іншого боку, наша малеча нас рятує. Коли вдома сміються і бігають діти, страшна реальність відступає.

Якщо ситуація у Харкові не погіршиться, ми плануємо навесні повертатись додому. Будемо відновлювати рідне місто. Харків зазнав серйозних ушкоджень, але люди намагаються прибирати наслідки вибухів. У нас хороші люди, хороший мер, і я думаю, що все буде добре.