Важко описати все двома словами. Це переїзд, фінансові проблеми, безкінечні намагання поєднати виховання малолітньої дитини та військову службу - на момент початку війни я була діючим військовослужбовцем.

Я з важким серцем зібрала валізу для Єви, бо розуміла, що побачу її дуже нескоро. Після цього відвезла її до родичів, а сама цього дня отримала зброю, переїхала на казармений стан, і наступного разу вийшла звідси лише через два місяці.

Я не відповідала на запитання про війну, намагалася уникати цих тем. Говорила, що мене викликали на роботу, це ненадовго.

Прильот у будівлю, що знаходилась через дорогу від мого дому, вперше змусив мене спробувати прочитати молитву. Здавалося, що це кінець.

Зараз ми пройшли період адаптації до сьогодення. Я працюю з волонтерськими психологами, і це дуже впливає на родинний мікроклімат. Також рятую себе дачею - коли втомлений, не філософствуєш на важкі теми.

Критичних моментів не було. Коли чогось не вистачало, я просто робила все, щоб змінити ситуацію. Завжди знаходила допомогу і розуміння. Це моя життєва філософія.

Я не маю фіксації на речах, тому тотемних предметів у мене немає. Я ціную допомогу і підтримку, взаємообмін.