Немає впевненості в завтрашньому дні зовсім. Немає планів на життя. У дітей немає дитинства.

Були вдома, прокинулися від вибухів. Нерозуміння, що робити. Потім тиждень жили в погребі з дітьми.

Артем дуже боявся і відмовлявся виходити з укриття, постійно плакав, лякався гучних звуків. Коли над будинком почали літати літаки, а нещодавно пролунав вибух кабу через дорогу від будинку, було дуже страшно.

Коли дитині страшно, намагаюся заспокоїти її, притискаючи до себе.

На початку війни молодшій дитині було 1,2 року. Потрібно було купувати памперси та дитяче харчування, але в магазинах вже не було. Залишати дітей одних було дуже страшно. Але мені знайомі змогли привезти необхідне.

Голоду не було, але була гостра потреба в їжі та медикаментах. В мене діабет.