Через стрес дитина замкнулася у собі, втратила хатнього улюбленця, сумує за домом, не адаптувалася і не має нових друзів.

На 10-й день війни ми збирали дітей до школи та виїжджали до села в області, що спричинило ще більше стресу. Постійно говорили про безпеку, писали на спинах дітей наші номери та ім’я з прізвищем.

Особливо страшно було під час прильотів на Холодну гору та Хога у Харкові. Замкнутість і гостра реакція дитини були проявом стресу, але більш-менш допомагало спілкування з довоєнними друзями-однолітками.

Було важко і через нестачу продуктів та ліків – черги, відсутність антибіотиків, а полиці магазинів у перші дні війни були майже порожні. Хліб закінчився швидко, на третій день у продажу залишалися лише газовані напої, шоколад і деякі інші продукти.