Бєда Анна, 10 клас, Комунальний заклад «Харківський ліцей № 70 Харківської міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Третяк Лідія Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року став днем, який кардинально змінив моє життя. Будучи тринадцятирічною дівчиною, я прокинулася о четвертій ранку через тривожний стан. Спочатку мені здавалося, що це просто сон, страшний, жахливий сон, але, на жаль, - це була реальність. Уся родина зібралася в залі, щоб вирішити, що  робити далі, але наші перемовини зупинили гучні вибухи, після яких ми спустилися в підвал.

Мені було дуже страшно через невідомість того, що відбувається. Через два тижні наша родина прийняли тяжке рішення – виїхати.

Одного дня ми сіли на потяг і вирушили в невідомість. Дорога до польського кордону була дуже важкою. Дихати було нічим, в купе, в яких зазвичай їдуть чотири людини, було десять пасажирів, також було багато маленьких дітей, які дуже боялися. Усе пригадується , як страшний сон. Коли я дивилася у вікно, то думала про те, як швидко змінилося моє життя. Залишили все і всіх – друзів, родичів, школу.

Після перетину польського кордону, я відчула полегшення, але воно тривало недовго, тому що попереду нас чекала ще одна довга дорога до Німеччини. Згодом все ж таки приїхали до Берліна, нас зустріли волонтери, які допомагали біженцям, вони були дуже привітні, гостинні, допомогли, прихистили.

Важко було звикати до чужої країни, до нового життя, але час бере своє, треба було призвичаїтися, жити далі. Я вивчила німецьку мову, пішла  тут до школи, але Україну, в якій пройшло  дитинство, я ніколи не забуду.

Війна повністю змінила наше життя, але також навчила цінувати кожну мить. Моя мрія-це мир і повернення додому, але поки що я намагаюся адаптуватися до нового життя, яке мені,  якщо чесно, не дуже подобається.