У перший день війни мені повідомили, що не потрібно виходити на роботу. Була тривога, я відчувала жах. Обстріли були постійно. З міста мене вивіз син. Коли я закривала квартиру, знала, що більше туди не повернусь. Важко було востаннє скористатись ключами. 

У мене не було ні тарілки, ні миски. Мене рятувала гуманітарна допомога. Зараз я сподіваюсь лише не мирне майбутнє. Мій син працює в Краматорську, щодня за нього хвилююсь. Дуже хочу просто жити.