У перші дні війни я заправив машину і з дружиною переїхав до приватного будинку, бо там були вода та тепло. У Маріуполі не було нічого. Їжу ми з дружиною готували на комині, вода у нас була. З нами перебувала племінниця з двома дітьми. Всі разом ми сиділи в підвалі. Коли лягали спати, не знали, чи прокинемось. 

Коли літак скинув дві авіабомби, мій будинок зруйнувало. Нам ледве вдалося відкопатись з-під завалів.

Ми пішли до центру міста, ховались у моєму офісі. Там вже майже не було їжі, але запаси води були. 

16 березня ми виїхали з поліцією, бо моя автівка була знищена. Кілька годин простояли в Мангуші та Бердянську. Дві доби діставались до Запоріжжя. Зараз живемо в Київській області. Яким буде майбутнє, я не знаю. Що буде далі, побачимо.