У перший день війни я була шокована. Росіяни почали бомбити аеродром, біля якого жила моя донька. Я дуже злякалась за її життя. Потім почались обстріли скрізь. Дуже важко було виживати вдома. Я не знала, куди їхати, у мене була паніка. 

З мого села відбувалась масова евакуація.

Автобусом я виїхала до Кривого Рогу, де були мої діти. Важко було покинути рідний будинок. Потім діти виїхали за кордон, а я повернилась обробляти город. У селі стало тихіше, але іноді стріляють. Я не сплю ночами, дуже страшно. Чекаю настання миру, хочу, аби не гинули люди.