Неумитий Володимир,

викладач Звенигородського ліцею №1 Звенигородської міської ради Звенигородського району Черкаської області

Моя Україна майбутнього

Україна – молода держава з давньою історією. Кожен історичний період ставив перед українцями свої виклики, готував нас до складного процесу творення нації та власної держави. Русь-Україна, козацька доба, національно-культурне відродження ХІХ століття, творення української мови, національне державотворення початку ХХ століття, українізація, розвиток українського націоналізму, дисидентський рух, здобуття незалежності… Це віхи нашої історії, які сформували менталітет нації, заклали фундамент майбутньої демократичної, соціально орієнтованої держави, найвищою цінністю якої буде людина.

Повномасштабна агресія росії проти України – це виклик. Виклик готовності українців мати власну державу, виклик цивілізаційним та демократичним цінностям, виклик праву на життя.

Своєю самовідданою боротьбою, ціною власного життя українці уже відстояли право на державу та показали всьому світу, які цінності сповідують.

І світ відреагував, підтримав Україну в її ціннісному виборі.

Як кожен виклик, нинішня війна містить як загрози, окреслені вище, так і можливості. Такими можливостями є, в першу чергу, усвідомлення українцями своєї значущості, позбавлення пережитків радянського минулого, завершення формування української політичної нації.

Війна стала каталізатором процесів націєтворення та державотворення.

Напередодні війни Україна належала до держав з перехідним режимом від авторитаризму до недосконалої демократії. І зараз ми маємо змогу спостерігати, як демократичні процеси в умовах війни витісняють ознаки авторитаризму. Парадокс?! Так. Адже війна – це концентрація влади, а в нас – поглиблення демократії.

І це є ознакою зрілості суспільства, його готовності брати відповідальність на себе, здійснювати контроль за діяльністю владних структур і вимагати відповідних реакцій влади у випадку порушень.

Однією з проблем демократичних суспільств є корупція. Чи можна її подолати? Складно сказати. Напевне, ні. Але демократичні держави зменшують її рівень у владі і домагаються при цьому чудових результатів.

Величезний прогрес у цьому питанні демонструє і Україна. Саме під час війни було прийнято закон про олігархів, завершено реформи САП, НАБУ, активно продовжується реформа судової системи. Як результат, ми маємо не просто гучні справи, пов’язані з корупцією у вищих ешелонах влади, а і їх результат через судові рішення. Це стало можливим у військовий час завдяки поєднанню зовнішніх та внутрішніх чинників. До зовнішніх належать вимоги Європейського Союзу щодо реформ в Україні та посилення контролю з боку наших союзників, зокрема, США, за використанням наданої допомоги. Внутрішніми чинниками боротьби з корупцією є прийняття відповідних законів і, що надзвичайно важливо, розвиток громадянського суспільства та вдосконалення з його боку форм контролю за діями влади.

Окремо хочу сказати про нашу молодь, про покоління, на долю якого випала війна за право існувати.

Саме ті, хто виросли і сформувалися в незалежній Україні зірвали плани ворога «перемоги за три дня», саме вони жертвують життям та здоров’ям на полі бою, проявляють креатив під час використання наданої союзниками бойової техніки, знаходять нові способи перемагати ворога, волонтерять, навчаються, розвиваються.

І утверджують цінності свободи, сім’ї, демократії.

Окресливши минуле та сучасне, показавши загрози та можливості, можу зробити висновки.

Мир для мене, це не лише звільнення окупованих територій, вихід на кордони 1991 року та підписання мирного договору, а й сформована нація, активне громадянське суспільство, утвердження демократичних цінностей.

І на цій основі розквітне Україна, як соціально орієнтована, ціннісна,

високотехнологічна держава з найбільш боєздатною армією, спрямованою на захист своєї території і незалежності. І в цій Україні людина буде найбільшою цінністю. Для неї створюватимуться умови для розвитку, всі матеріальні блага – предмети побуту, знаряддя праці, дороги, послуги. І все – лише найвищої якості.