Шістя Альона, 9 клас
Петриківська гімназія-філія
Вчитель, що надихнув на написання есе: Рудовол Наталія Петрівна

Війна. Моя історія

Ще юну мене, яка не бачила ні кровопролитної війни, ні її буденності, ні наслідків постигне новина. Я про те ще не знаю, і спокійно ніжуся у ліжечку.

Незрозумілий гул пронизав наш простір з самого ранку.

- Досить з вас мирних ранків.

Прокинувшись, та ледве-ледве, позіхаючи, розплющую очі, я зустрічаю на своєму обличчі промінці “природного позитиву”. Ще досі, не усвідомивши винуватця свого раннього пробудження, знов лягаю в лікжко, засинаю. За хвильку мене знову будить мама, яка стривожено зайшла до кімнати та повідомила:

-Ти ще не бачила новини? Війна!
- Що? Як, як це може бути?!- скочивши з ліжечка, припала я до вікна.

Мирне небо зафарбув місяць у чорні кольори і сам десь заховався, залишивши мені гар жаху. Війна... Жахливе явище, яке завжди призводить до незліченних смертей. Це тортури, розруха та занепад. Це буде битва, за яку ми віддамо життя, захищаючи рідне та недоторканне. Саме вона ранком 24 лютого торкнулася моєї родини, нашої країни, нашого народу.

В цей день вся Україна сколихнулась у невідомості і страху, і я також. З кожною хвилиною я все більше і більше усвідомлювала становище. Новини занурювали в реальність, даючи нову порцію деталей та інформаціі.

Далі, я весь день сиділа в телеграм-каналах, збираючи до купи крихти подій. Напроти - моя мама, яка вже перебирала сотий роздум: “Що нам робити? Як врятуватись? Що ж буде далі?” Бідкаючись, будувала екстрений план та, листаючи новини і телефонуючи знайомим, намагалась краще розібратись в ситуації. Маленький братик, який весь час бігав неподалік, здається, навіть не розумів всієї ситуаціі, але також виявляв інтерес.

- Поки йому нічого не говоритимемо, хай бавиться.

Ця подія, на щастя, фізично не торкнулась мене, але не мого дядька, так. І, забігаючи далеко вперед від першого дня, скажу, що він зараз лежить в госпіталі. Мені здається, що він, наче пожовклий листочок, що відірвався від дерева, від крони сім’ї.

І чи зможе повернутися? Всі стежки додому порито боєприпасами, заметено вибухами, заміновано та загороджено окопами. Але він зможе, я в це вірю. Ні, я точно знаю, що ми дочекаємося. І листочок, обпалений війною, прилетить до рідного порогу.

І бачу я себе знову, десь в недалекому майбутньому, в тому одному дні (першому дні Перемоги). Можливо, мене знову збудить мама, а ,можливо, під час перегляду фільму, до нас увірвуться новину: “Ми перемогли. Настав мир.” Я стовідсотково погоджуюся зі словами Річарда Баха, який сказав “Хто думає як переможець, рано чи пізно перемагає”.

- От про такий перший день я буду мріяти.