Кульчій Владислава, учениця 7 класу Опорного закладу "Ромоданівський ліцей"
Вчитель, що надихнув на написання есе - Немченко Оксана Володимирівна
Чому бути українкою – це моя суперсила?
Я пишаюсь тим, що я - українка! Тому що я народилась в Україні, в мене є тато, який воював за наше життя і свободу. Зараз він поруч, так як у мене є ще двоє неповнолітніх братів і мого тата повернули з війни до нас. Але ті півтора роки, які ми чекали кожного дня від нього бодай якоїсь звісточки, дали можливість мені зрозуміти ціну людського життя.
Воно є безцінним, але дух нашої української нації полягає в тому, що ми ніколи не здаємося, а йдемо далі! Ми незламні тому, що розуміємо-здаватися не збираємося, усю свою силу спрямивуємо до Перемоги.
Щоб наблизити її, я намагаюся добре навчатися, допомагаю вчителям плести сітки для ЗСУ. Можу разом із батьками задонатити гроші на ЗСУ. У ліцеї я намагаюся уважно слухати вчителів, мені подобаються уроки української мови, коли я розмовляю - відчуваю свободу від того, що можу вільно нею володіти. Я беру участь у різних конкурсах, бо хочу бути гордістю ліцею, адже все ж таки приємно отримувати нагороди.
Я є учасником різноманітних олімпіад та конкурсів. В олімпіаді я можу перевірити свої знання, наскільки добре я знаю якийсь предмет. Звісно, навчатися ніколи не пізно, але краще зараз навчатися, допоки є багато вільного часу та бажання.
Навчання залежить від самих нас, якщо ми будемо лінуватися, то звісно що ми нічого не знатимемо, а якщо ми візьмемося за розум, то будемо знати все, і зможемо відповідати на будь-які питання з легкістю! Я дуже пишаюсь тим, що я народилася саме в цій країні, адже тут люди можуть допомогти один одному, ми спілкуємося нашою солов'їною мовою, бо ми любимо свою країну! І будемо любити її завжди.
Моя українська суперсила- це бути патріотом своєї країни, бути чесною та справедливою.
Коли почалася війна, тато пішов на фронт. Ми могли рідко з ним спілкуватися, на той момент мені не вистачало батька, тому що ми не могли бачитися! Він потрапляв у тяжкі ситуації, коли був на передовій, але зараз все ж таки він біля нас! Я дуже дякую йому, що захищав і буде захищати, нас і нашу країну. Бо тато мій– оборонець України, який не побоявся за своє життя.
Завдяки нашим захисникам України, ми маємо змогу навчатися, тому не маємо права марнувати свій час.
У мене також є два молодших брата, які теж підростають українськими патріотами, і ,я сподіваюся, - будуть гордістю своєї країни. Тому бути дочкою свого тата і сестрою своїх братів - це гордість для мене!
Коли я думаю про них, я відчуваю себе справжньою українкою.
А ще я пишаюся своїми святинями і це державні символи: це Гімн, Прапор, Герб та українські пісні. Ми дуже любимо свою націю. Своїм характером ми показуємо те, що ми нічого не боїмося, бо так воно і є. Ми нічого не боїмося! Що б не сталося, ми на це не зважаємо, а йдемо до цілі, до своєї Перемоги!
Я думаю, що ми скоро знову будемо жити, як раніше, навіть краще , ми відбудуємо усі будівлі, які були зруйновані, повернемо свої міста та домівки. Всі жителі України зможуть повернутися додому та відсвяткувати Незалежність!
Ось такі ми українці: сильні і незламні, мужні й незалежні! Я вважаю себе українкою, бо я стараюся наблизити нашу перемогу. СлаваУкраїні! Героям слава! Слава нації! Смерть ворогам! Україна понад усе!!!
