Владислава, учениця, 7 класу, Ромодан

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Я пишаюсь тим, що я - українка! Тому що я народилась в Україні, в мене є тато, який воював за наше життя і свободу. Зараз він поруч, так як у мене є ще двоє неповнолітніх братів і мого тата повернули з війни до нас. Але ті півтора роки, які ми чекали кожного дня від нього бодай якоїсь звісточки, дали можливість мені зрозуміти ціну людського життя.

Воно є безцінним, але дух нашої української нації полягає в тому, що ми ніколи не здаємося, а йдемо далі! Ми незламні тому, що розуміємо-здаватися не збираємося, усю свою силу спрямивуємо до Перемоги.

Щоб наблизити її, я намагаюся добре навчатися, допомагаю вчителям плести сітки для ЗСУ. Можу разом із батьками задонатити гроші на ЗСУ. У ліцеї я намагаюся уважно слухати вчителів, мені подобаються уроки української мови, коли я розмовляю - відчуваю свободу від того, що можу вільно нею володіти. Я беру участь у різних конкурсах, бо хочу бути гордістю ліцею, адже все ж таки приємно отримувати нагороди.

Я є учасником різноманітних олімпіад та конкурсів. В олімпіаді я можу перевірити свої знання, наскільки добре я знаю якийсь предмет. Звісно, навчатися ніколи не пізно, але краще зараз навчатися, допоки є багато вільного часу та бажання.

Навчання залежить від самих нас, якщо ми будемо лінуватися, то звісно що ми нічого не знатимемо, а якщо ми візьмемося за розум, то будемо знати все, і зможемо відповідати на будь-які питання з легкістю! Я дуже пишаюсь тим, що я народилася саме в цій країні, адже тут люди можуть допомогти один одному, ми спілкуємося нашою солов'їною мовою, бо ми любимо свою країну! І будемо любити її завжди.

Моя українська суперсила- це бути патріотом своєї країни, бути чесною та справедливою.

Коли почалася війна, тато пішов на фронт. Ми могли рідко з ним спілкуватися, на той момент мені не вистачало батька, тому що ми не могли бачитися! Він потрапляв у тяжкі ситуації, коли був на передовій, але зараз все ж таки він біля нас! Я дуже дякую йому, що захищав і буде захищати, нас і нашу країну. Бо тато мій– оборонець України, який не побоявся за своє життя.

Завдяки нашим захисникам України, ми маємо змогу навчатися, тому не маємо права марнувати свій час.

У мене також є два молодших брата, які теж підростають українськими патріотами, і,я сподіваюся, - будуть гордістю своєї країни. Тому бути дочкою свого тата і сестрою своїх братів - це гордість для мене!

Коли я думаю про них, я відчуваю себе справжньою українкою.

А ще я пишаюся своїми святинями і це державні символи: це Гімн, Прапор, Герб та українські пісні. Ми дуже любимо свою націю. Своїм характером ми показуємо те, що ми нічого не боїмося, бо так воно і є. Ми нічого не боїмося! Що б не сталося, ми на це не зважаємо, а йдемо до цілі, до своєї Перемоги!

Я думаю, що ми скоро знову будемо жити, як раніше, навіть краще, ми відбудуємо усі будівлі, які були зруйновані, повернемо свої міста та домівки. Всі жителі України зможуть повернутися додому та відсвяткувати Незалежність!

Ось такі ми українці: сильні і незламні, мужні й незалежні! Я вважаю себе українкою, бо я стараюся наблизити нашу перемогу. СлаваУкраїні! Героям слава! Слава нації! Смерть ворогам! Україна понад усе!!!