«Протягом пів години навколо нашого будинку розірвалося 11 мін»

Ходив на роботу під обстрілами, був травмований, але місто не покинув. Володимир Васильович разом з іншими жителями Станиці Луганської вираховував найнебезпечніші моменти бойових дій.

Все почалося в середині травня 2014-го. Я в цей час проходив лікування в Київському госпіталі. Після лікування треба було повертатися додому, а повертатися вже було нікуди. Там була війна. Дочка з дружиною поїхали в Полтаву, до сватів. Мені довелося з госпіталю їхати в Полтаву.

У 2014 році я не бачив бойових дій, але мені 2015 року вистачило. 12 лютого було укладено перемир’я, а 14 або 15 лютого почався сильний обстріл Станиці. Я живу в багатоповерховому будинку, протягом півгодини навколо нашого будинку розірвалося 11 мін калібру 86 мм. На щастя, в будинок жодна міна не потрапила, але вікна у чотириповерхівці всі вилетіли з двох сторін. Тому ми ховалися по підвалах. Я живу на третьому поверсі, у мене був туалет і ванна. Дружина в туалеті, я в ванній.

Потім, у 2016 році в нашому будинку сусід зняв квартиру, у нього був доступ до сховищ. Поруч лікарня районна, там було сховище, куди, щоправда, не кожен міг потрапити. Завдяки йому наш під’їзд зносив наліт бомб вже в більш надійному сховищі, яке не було обладнаним, але бетонна споруда нас заспокоювала.

Мені довелося ходити на роботу. Діти все роз’їхалися, навчати нікого, а зарплату потрібно було відпрацьовувати. Під час поїздки на роботу і з роботи я ще двічі потрапляв під мінометний обстріл. Зазвичай нас обстрілювали з 9 до 11 вечора, а це вже було серед білого дня.

У нас були забої спини, ми потрапляли то під один обстріл, то під інший. Уже був невеликий досвід, і ми знали: після ляскоту (пострілу) міна летить вісім секунд. Ми відраховували на пальцях вісім секунд, щоб знати, в який момент лягати на землю.