Історії, які ви нам довірили
Я пам’ятаю перший день війни, тому що нас почали обстрілювати й одразу прилетіло до нас. Повилітали і дахи, і вікна від обстрілу.
Ми ховалися в льоху. Слава Богу, ні чоловіка, ні мене, ні дитину не поранило, але будинок постраждав.
У нас у Верхньоторецькому постраждали три людини – були поранені. А ось вчительку молоду вбило. Ще одного чоловіка в будинку знайшли – у будинок влучив снаряд і його завалило.
Звичайно, уже не так страшно, як було, але все одно стріляють. Іноді як гримне – так і присідаєш, і просто боїшся. Слава Богу, хоч не так, як було в 2014-2015 роках. У мене після війни цукор виявили, так що болячок додалося.
Що зараз? Блокпости стоять, пересуватися важко. У нас у непідконтрольній Макіївці є родичі, і ми не можемо туди потрапити.
І в бік Ясинуватої не можна потрапити – блокпости стоять і не пропускають.
Мріємо вугілля купити, а то його завжди не вистачає. Щоб узимку не замерзнути. І щоб дитина добре в житті влаштувалася, їй вже 19 років.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
