Історії, які ви нам довірили
«У приміщенні було страшно перебувати, тому що постійно було чути свист»
До початку війни я мешкала у Краснодонському районі Луганської області. У квітні 2014 року зрозуміла, що в Луганську все змінилося. Ми жили неподалік митного поста «Ізварине». Почалися обстріли. Я працювала на електропідстанції, одного разу приїхала на роботу, але все було закрито. Люди збиралися та виїжджали. У приміщенні було страшно перебувати, тому що постійно було чути свист.
Я ніде не ховалась. Ті, хто народився під час Другої світової війни, говорили, що найбезпечніше місце – під стіною на вулиці. Так ми жили в липні 2014 року.
У магазинах продукти ще були, проте працював лише один банк. 31 липня дуже бомбили. Я поїхала до родичів у Рубіжне, транспорт ходив уже погано.
Син і донька виїхали раніше, вони потрапили до Вінниці. Я приїхала до них, і з того часу ми залишаємося тут. Думали, що виїжджаємо на два тижні, а виявилося – надовго.
У Вінниці багатьом дали гуртожиток, дітей навіть без документів прийняли до школи. Звикли тут жити. Онук працює в університеті.
За цей час додому я не їздила, а донька їздила забрати дитячий одяг. Там все розбомблене, вікна вибиті.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
