Мені 32 роки, я з Краматорська. Ранок 24 лютого мені запам’ятався тривожним. Не знаю навіть, що шокувало найбільше. Вся ситуація ця не дуже гарна, досі шокує кожен день.

Світло у нас за графіком вимикали. На початку газ ще у нас був, продукти і ліки були. В перші дні був ажіотаж, далі вже стало трошки легше.

Ми виїхали своєю машиною, коли дитині стало зовсім тяжко це переносити. 

Зупинились у Дніпрі. Напевно, тому, що недалеко від дому. Звісно, були психологічні проблеми, але багато часу пройшло, то вже трішки легше.

Своє майбутнє я бачу дуже гарним. Сподіваємося, що війна скоро закінчиться, і буде все добре.