Я жила, як всі люди. Чоловік працював, діти ходили до школи і садочка. Після повномасштабного вторгнення у село зайшли росіяни, почали все руйнувати. Хліба не було, було зовсім тяжко. В окупації все було страшно. Я боялась вийти на вулицю. Росіяни чіплялись до людей. 

Моя родина харчувалась із запасів продуктів та консервації. Потім люди почали завозити товар і можна було піти на ринок, але все було дуже дорого. Я не працювала. У серпні ще зібрала врожай, накрутила консервації. 

Окупанти почали змушувати мене віддати дітей до школи під керівництвом проросійських педагогів. Я цього не хотіла, тому виїхала. 

Дорога була відкритою, тому що в Енергодар заїжджала місія МАГАТЕ. Так ми проскочили без усіляких подій. Зараз ми живемо в Запоріжжі, мріємо повернутись додому. Я хочу побачити своїх рідних.