Авдєєва Анастасія, 11 клас, Комунальний заклад «Харківський ліцей №140 Харківської міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Колосовська Тетяна Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Ішов тисячний день війни. Тисячний...день...війни. Мене вже не тіпає від вибухів, життя в реаліях війни давно стало буденністю. Навіть не памʼятаю, скільки часу минуло з того моменту, як я почала існувати в інформаційній бульбашці. Захисною реакцію моєї психіки завжди було одне – уникати. Я вже давно не читаю новини, мало цікавлюсь усім, що відбувається, бо просто уникаю цього.

Давно не здригаюсь від вибухів. Я просто не вірю, що це реальність. Навіть коли десь поруч чутно гучний вибух, я не сприймаю це, як щось реальне.

Коли тільки почалась війна, це був справжній удар по психіці маленької чотирнадцятирічної дівчинки, якою я була в лютому 2022 року. Та навіть для дорослих це найстрашніше, що могло статися. Сьогодні я навіть не можу передати, що відчувала тоді. Нещодавно знайшла куртку, в якій бігала тоді в укриття, сунула руку в кишеню і знайшла там заспокійливі, без яких  не могла тоді нормально існувати, спати.

Сьогодні мені цього не зрозуміти, бо я зовсім інша людина.

На початку війни я часто читала новини, мені хотілося знати все, хотілося якогось заспокоєння, що скоро все закінчиться, що рішення от-от буде, але нічого, окрім нових приводів для тривоги там не знаходила. Точкою кипіння стали новини про Бучу, вірніше про жертв, яких там знайшли. Це мене добило. А потім злочини рашистів в Ізюмі, Балаклеї. Мені здавалося я збожеволію, було дуже страшно від думки що це може статися з моїми рідними, друзями.

Після цього я просто обрала уникати всього повʼязаного з війною: новин, думок, тощо. Це було необхідністю для мене, бо я була дуже чутливим підлітком, мене це «вбивало».

Сьогодні я «холодна» людина, часто малоемоційна. Війна дуже змінила мене. За цей досить великий проміжок часу я не виїжджала закордон, але маю досвід проживання в іншому місті. Коли почалась війна я була вимушена виїхати спочатку в Харківську область, де прожила кілька місяців, а потім переїхала до Одеси. Навесні минулого року ми повернулися до Харкова, зараз я мешкаю на іншій квартирі, не тій, де прокинулась 24 лютого2022 року. Вдома в мене залишилося дуже багато спогадів і моя улюблена кімната.

Мій дім цілий, він не постраждав від обстрілів, але я розумію, що якщо повернусь додому, зайду до своєї кімнати, вона більше ніколи не буде моєю. У ній мешкала не я.

Там залишилася жити маленька дівчинка Настя, у якої були свої мрії, віра у світле майбутнє. Та, яка не вірила що це може з нею статись. Маленька дівчинка, якою я вже ніколи не буду.

Сьогодні я дуже зла. Мені дуже прикро від думки, що в нас кожен день забирають спокій, у дітей забирають дитинство, у молоді відбирають їхні золоті роки, а в декого забирають життя.

Це дуже боляче усвідомлювати. У житті потрібно все сприймати як досвід, який нам для чогось потрібен, який робить нас сильнішими. Але отримати цей досвід я нікому не хочу побажати, це боляче, це сумно, прикро, у мене бракує слів для того щоб описати ці відчуття. Мені здається після всіх цих подій в Україні просто не залишилося психічно здорових людей.

Війна завдала шкоди кожному з нас.

За 1000 днів війни я навчилася з цим жити, зберігати спокій навіть тоді, коли це не вдається моїм близьким. Зараз я набагато сильніша,  ним була раніше  й можу прийти на допомогу іншим тоді, коли мені самій важко, війна навчила мене цього.  Думаю, що мій стан не виключення і таких людей зараз багато, війна зробила нас дуже сильними, занадто, травмувала кожного з нас.  Але так само багато з нас навчилися жити за принципом: «кожен день, як останній» та, не дивлячись ні на що бути щасливими.

Сьогодні я радію кожному дню та намагаюсь не загострювати увагу на поганому, зараз як ніколи не можна опускати руки, піддаватися паніці або впадати в депресивний стан.

Ми проживаємо вже тисячний день війни і обовʼязково доживемо до того моменту, коли настане Перемога. Ми відбудуємо зруйновані міста, відновимо наш залізобетонний героїчний Харків, мою рідну Салтівку! Радійте кожному дню та будьте щасливі, бережіть себе та своїх близьких! Все буде Україна!