Макаров Вадим, 10 клас, Комунальний заклад «Харківський ліцей №140 Харківської міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Колосовська Тетяна Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів. Тисяча ночей. Перший день війни був найстрашнішим. Сирена, вибухи… Здається, все відбувалося як уві сні, або, точніше, у кошмарі, де кожна секунда несла із собою нове страхіття й невизначеність. Ранок, який мав бути звичайним, зимовим і буденним, перетворився на жах.

Ми прокинулися від вибухів — звук, який змінив усе наше життя. Місто здригалося від обстрілів. Безліч дзвінків і повідомлень. І невизначеність...

Люди поспішали в укриття, намагаючись врятувати свої життя. Мама постійно телефонувала: то до школи, то батькам своїх маленьких першачків, то до родичів. Ми не збиралися їхати з міста. Коли стало зовсім небезпечно, прильоти були дуже близько, вирішили переїхати до родичів у передмістя. А з квітня вже почалося навчання онлайн.

Кожного ранку я бачив усмішку мами і чув її слова, звернені до маленьких наляканих харків’ян, розпорошених по всьому світу: ”Доброго ранку, мої найкращі, найрозумніші дітки! Як ви?”  

Це дуже надихало. І я наполегливо вчився, закінчив сьомий клас з Похвальним листом. А зараз уже в десятому. Я навчився жити з невизначеністю. На зміну страху прийшла витримка, усвідомлення цінності кожного моменту.

Згадую ці 1000 днів війни. Коли було найважче?

Мабуть, під час блекаутів, коли рідне місто поринало в темряву й холод, коли не було можливості виходити на уроки, коли мама плакала від безсилля й ненависті до ворогів. Але неможливо зламати харків’ян! З’явилися пункти незламності, ми придбали повербанки. Усе більш-менш налагодилось.

Не даремно ж наша вулиця тепер називається — вулиця Нескорених!

Наше місто живе, квітне. Сяє чистотою. Ніякі ракети, бомби нас не налякають! Мабуть, це й бісить рашистів найбільше!

Війна дуже змінила мене. Я навчився цінувати кожен день, кожну мить, кожну посмішку. І зрозумів, що найважливіше в житті – це людяність, взаємодопомога й віра в краще майбутнє.

Я пишаюся тим, що є українцем, що живу в героїчному місті Харкові , яке називають “місто-залізобетон”, місто героїв. Радію кожному дню. Вірю в нашу перемогу. Адже ми – незламний народ. Я знаю, що ми обов’язково відбудуємо нашу країну, наше прекрасне місто, наш багатостраждальний Салтівський район і житимемо щасливо.

Адже віра в перемогу – це наша найпотужніша зброя!