Сєрих Павло, 11 клас, Харківський педагогічний фаховий коледж 

Вчитель, що надихнув на написання — Гейдел Алла Михайлівна 

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - найстрашніше лихо у житті. Вона не щадить нікого... Я переселенець з 2014 року і війна почалась для мене ще тоді, але склалося так, що повномаштабне вторгнення застало мою сім`ю також.

Початок повномаштабного вторгнення я застав зі своєю родиною вдома. Було дуже страшно спостерігати за тим, як літали ракети. А потім, наше село окупували на 8 місяців... Це були найгірші пів року мого життя.

Усе село занурилося ніби у пітьму. Доводилось готувати іжу на багатті. Колодязі, яких було лише 3 на усе село, часто повністю спустошували. Люди виживали як могли.

І от, нарешті, у середині вересня 2022 року наше село деокупували. Це був найщасливіший момент. Через деякий час людей, які мали бажання виїхати  почали евакуювати. Було дуже важко покидати рідну домівку, але ми з родиною розуміли, що це потрібно задля нашої безпеки. Виїхавши до міста, нам на деякий час надала притулок наша родичка і допомогла потім знайти квартиру, яку ми зараз винаймаємо. Почалось нове життя. Я перейшов до іншої школи, завів нових друзів, бо зі старими втратив зв`язок, знайшов для себе нове хобі, а зараз навчаюсь у педагогічному коледжі. Усе це завдяки нашим Збройним Силам України, які кожен день нас захищають. Я дуже вдячний їм за це!

Війна вже двічі відібрала в мене домівку, можливість спілкування з рідними та друзями, але вона ніколи не забере у мене віру у перемогу та щасливі спогади про мирне життя!