Дуріхін Максим, учень 9 класу Комунального закладу "Русько-Лозівський ліцей" Дергачівської міської ради Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бірченко Тетяна Іванівна

Війна. Моя історія

Ще не так давно я посміхався, радів  життю та мав багато планів на майбутнє. Але в один день все змінилося… 24 лютого 2022 року – початок жорстокої війни. Тоді, коли російська армія почала вторгнення в Україну – моє життя зупинилось, змінилось життя всіх українців. Саме в цей день над моїм населеним пунктом пролунали звуки вибухів та винищувачів. Коли вони стали частішими і все ближчими, тоді уже було дуже страшно.

В один день наді мною в повітрі збили декілька літаків. Навіть зараз все це згадую зі сльозами на очах. 21 березня вночі обстрілювали мій район. Я чув всі ті вибухи та обстріли. На ранок ми з сім’єю зібрали всі найнеобхідніші речі і поїхали…

Зараз я за кордоном. Але досі пам’ятаю, як страшно це було. Щодня сумую за рідним домом, селом, школою та щасливими моментами. У цьому населеному пункті я прожив усе життя. А ця війна стала найстрашнішою подією у ньому.

Війна – це кров, страх та страждання. Скільки ж невинних загинуло у цій війні? Скільки полонених українців зазнали знущань російських нелюдів?! А які страшні злочини відбувалися на лінії фронту?! Буча, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь, Ізюм та Харків...

Я дуже сумую за Україною, своїми рідними та друзями. Сподіваюсь, що дуже скоро це жахіття скінчиться, і я повернуся до своєї рідної, незалежної, яскравої України.