Гонтар Дар’я, 11 клас, Полтавський навчально-виховний комплекс (ЗНЗ-ДНЗ)№16 Полтавської міської ради Полтавської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Блажко Наталія Борисівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Дата двадцять четверте лютого дві тисячі двадцять другого року, виділена кров’ю в календарі кожного українця, розділила наше життя на до та після… Близько п’ятої години ранку здійнялися моторошні звуки сирен, вибухів, свисту ракет, криків та сліз людей, в обличчі кожного був страх невідомості, тривога й відчай. Сповнені машинами дороги простягалися в далеч, люди, рятуючи своїх дітей, втікали від війни, від біди й небезпеки.

У той день тьма поглинула кожну українську домівку, сповнивши душі людей страхом, болем, розчаруванням…

…Із самого рання в мою кімнату забігла мама, тремтячим голосом мовила: «Донечко, прокидайся хутчіше, почалася війна». Я не відразу помітила сльози, які текли по маминих щоках одна за одною. Спросоння зовсім не усвідомлюючи, що насправді відбувається, тихим голосом я відповіла: «Я ще трішки подрімаю». І в той момент я почула, як пронизливо й страшно завиває сирена і в ту ж секунду вже лунає гучний вибух. До мене враз дійшло гірке й болюче усвідомлення того, що почалася справжня війна. І це не ті далекі події, які ми вивчали на уроках історії, а наша сучасність, страшні реалії сьогодення, які безпосередньо стосуються нас та нашого життя…

Одним з найгірших наслідків війни є руйнування людських доль. Кожен українець був сповнений бажання жити, пізнавати світ, мріяти, будувати своє майбутнє.

В одну мить усе руйнується однією тривогою, ракетою. Тисячі обірваних життів, недоспіваних пісень, ненаписаних листів, несказаних слів, незроблених справ… тисячі поранених тіл і скалічених душ… Жахлива, жорстока, несправедлива війна увірвалася в наше життя. Тисячі людей залишилися без домівок, родичів, друзів. Життя перетворилося на виживання, квітучі міста стають руїнами. Війна змушує людей переїжджати зі своїх осель у пошуках безпеки та притулку в чужі, незнайомі країни, покидаючи рідну землю. Але, крім фізичних страждань і матеріальної скрути, війна завдає страшного удару по внутрішньо-психологічному стану людей.

Ті, хто перебував у зоні бойових дій чи зіткнувся зі звірствами окупантів віч-на-віч, часто страждають від нічних кошмарів, безсоння та психологічних розладів. Діти, які бачать війну на власні очі, запам’ятовують цей біль і страждання назавжди…

Ось уже майже три роки триває війна, ось уже 1000 днів Україна протистоїть ворогові, відстоюючи свою незалежність, суверенітет і територіальну цілісність. Тривога за тривогою,  моторошний свист ракет чергується з  жахливим гудінням шахедів. І щодня ми бачимо страшні наслідки: ворог цілиться не тільки по військових об’єктах, а й по будинках мирних жителів, школах, садочках, лікарнях, із шаленою швидкістю збільшується кількість загиблих, поранених та полонених… І твоє серце стискається від пекучого болю…

Та пітьмі не подолати світла. Я впевнена, що Україна здобуде перемогу, оскільки наша нація незламна, непоборна, сильна і єдина.

Протягом багатьох століть українці вимушені були виборювати право на існування, право жити вільними людьми на власній землі. І щоразу завдяки волелюбності, мужності, самовідданості, згуртованості й безмежній любові до Батьківщини ми перемагали. Так буде і в цій війні. Я вірю в нашу перемогу, у наших славних лицарів-захисників, які відважно й відчайдушно боронять рідну землю, не шкодуючи своїх життів. Слава Україні! Героям слава!