Сестра моєї мами жила у Миколаєві поряд з портом. Поряд з її будинком бомбили, він постраждав. Ми тітку вмовляли з перших днів війни, щоб їхала до нас, але їй 80 років, вона не хотіла рухатись з дому. Її сина з сім’єю виїжджав на захід України і хотіли її забирати, а я сказав, що ми краще ми заберемо до себе, тому що тут її сестра рідна.
Дивитись за нею зовсім нікому було і ми наполягли, щоб її звідти забрати. Люди з колишньої її роботи допомогли переправити її на Ромни.
Ми її рятували, а вийшло так, що в неї серце не витримало і інсульт стався. Вона постійно була пригнічена, бо по телевізору дивилась, що бомблять в Миколаєві.
В неї на хаті кришу пошкодило, вікна вилетіли. Вона вся була на нервах, і не витримала. Війна вплинула, поки вона там була. Волонтери казали, що тітка там і свідомість втрачала, що їм зовсім погано було.
