Ми живемо в зоні активних бойових дій, за 7 км навпроти окупованої Запорізької АЕС. Влітку 2022 року, коли почалися перші обстріли нашого міста, ми переїхали в село за 30 км від дому. У березні 2023 року повернулися додому, де залишаємося й нині.

У червні 2023 року після підриву Каховської ГЕС наше місто місяць перебувало без централізованого водопостачання. У березні 2024 року артобстрілом було знищено місце роботи нашого тата, і з того часу наша родина стала розділеною.

7 травня 2025 року я отримала сповіщення, що мій брат - військовий зник безвісти під час виконання бойового завдання, і його доля досі невідома. 23 травня 2025 року в нашу домівку прилетів fpv-дрон, що спричинив пожежу та руйнування.

Після втрати оселі багато друзів і знайомих з різних куточків країни та з-за кордону підтримували нас морально, фізично й матеріально. Така єдність стала великою опорою і дала відчуття, що ти у своїй боротьбі не сама.

Я і моя родина плетемо маскувальні сітки, збираємо пластик на протези для військових, беремо участь в акціях підтримки зниклих безвісти.

У червні 2023 року ми 42 дні жили без централізованої води через руйнування Каховського водосховища, але в місті організували підвіз питної води.

Нас тримають родина, друзі, почуття гумору та віра в справедливість і перемогу.