Олександр з дружиною виїхав з окупації у Запоріжжя. Він щиро вірить, що скоро зможе повернутись у звільнену Херсонщину.

Мені 46 років, є дружина. В перший день війни я був на роботі в місті Миколаїв, в порту. Жінка дзвонить о п’ятій ранку, каже: «Війна». Я кажу: «Не обманюй». А потім з інтернету дізнався, що таки війна. Жив я в селищі Іванівка Херсонської області.

Поки ми були в окупації, там не було газу. Постійно обстрілювали нас. Ціни значно виросли. Життя там стало нестерпним, і ми виїхали у місто Запоріжжя. Все кинули вдома. Зараз в нашому домі москалі живуть.

Як виїжджали з окупації, все вдома лишилося. Нічого з собою не забрали, тільки кішку. Матеріальні, моральні труднощі були.

Найбільше шокували розбомблені будинки, розбиті машини на дорогах.

Ми за добу з окупації виїхали, але на блокпостах дуже сильно нас перевіряли. Вирішили їхати до Запоріжжя, тому що це недалеко від дому. У нас є надія, що ми скоро повернемося додому.

Зараз ми не працюємо, отримуємо гуманітарну допомогу. Якось живемо. Я по життю оптиміст - завжди сподіваюсь, що все буде добре. Якщо сьогодні погано, то завтра буде краще. Я мрію, щоб закінчилася війна нашою перемогою. Хочеться повернутися додому, жити і працювати далі. Насправді, я думав, що вже на Новий рік ми будемо вдома. Та, напевно, до весни ми все ж приїдемо до вільної України.