Мені 50 років, є родина. Навчався, працював. Проживав у Маріуполі. Працював у міжнародному фонді, у проєкті USAID, мав їхати в Покровськ проводити семінар, та замість цього над нами полетіли ракети.

Я розумів, що може бути, тому запасався їжею місяці на два. І коли виїжджав, то віддав сусідам багато їжі. Вода в нас була поруч у криниці. А світла не стало вже з вечора 25 лютого.

Мене важко злякати, а от шокувало те, що в наш дім влетіла авіабомба і не вибухнула.

Труднощі були в тому, що ми їхали з Маріуполя до Запоріжжя десять годин. Наші улюбленці ховалися від обстрілів, і ми їх не знайшли. Тому виїхали без них.

Було тяжко морально, дружина дуже переживала. Але наразі все добре. Наше майбутнє я бачу світлим.